Головна » Бренд ліцею» Вибір професії серцем: медицина через покоління
13:31
Вибір професії серцем: медицина через покоління

Історія ліцею за 27 років має багато цікавих сторінок. Але найцікавіші з них ті, що стосуються життя наших випускників. Проєкт «Бренд ліцею» направлений на те, щоб зібрати ці сторінки, адже так важливо знати про успіхи й досягнення кожного й кожної в ліцейній родині. Цей матеріал стосується двох випускниць – сестер Вікторії Осауленко (Непотрібної) та Анжеліки Непотрібної. Сьогодні вони  - сімейні лікарі у столиці. Анжеліка – державної, Вікторія – приватної, поки в декретній відпустці.

То які ж вони – бренд ліцею? Давайте розбиратися!

 Вікторія Осауленко (Непотрібна), випускниця 2005 року хіміко-біологічного профілю ліцею. Заміжня. Чоловік – юрист. Має сина. До речі, народився у 2018 році в день зустрічі випускників ліцею, тож, побільшало на ще одного представника ліцейної родини. Зараз у декретній відпустці на основному місці, але набирає пацієнтів як сімейний лікар в приватному медичному центр «Колібрі».  

ЯК І ВСІ ВИПУСКНИКИ 2005 РОКУ, МАЛА НА ВИБІР ТРИ УНІВЕРСИТЕТИ Й ПО ОДНІЙ СПЕЦІАЛЬНОСТІ В НИХ. Після закінчення ліцею з вибором професії довго не роздумувала - медичний університет був у пріоритеті. Це був вибір серцем. Звичайно, коли вступаєш самостійно, то необхідно мати й запасні варіанти. Тож, обрала Національний медичний університет імені О.О.Богомольця (лікувальна справа), КПІ (хімічний профіль) і, про всяк випадок, ЧНПУ, біологія, оскільки мала досвід написання роботи МАН з медицини, співпрацювала з викладачами цієї кафедри. Зранку екзамен у  медичному, по обіді – 2 екзамени в КПІ. Тому Чернігів відпав автоматично. А успішно складені екзамени в обох столичних вишах дали можливість навчатися на бюджеті. Обрала медичний.

ОТРИМАЛА СПЕЦІАЛЬНІСТЬ «ЛІКУВАЛЬНА СПРАВА». Після складних років навчання в університеті мала  право вибору подальшого працевлаштування. За розподілом МОЗ потрапила і в обласну лікарню Чернігова, у педіатрію. Але через цільове направлення перерозподілили  педіатром в Городню. Але стали з чоловіком думати (він -  киянин), подали запит на розподілення. І так залишилася в Києві сімейним лікарем. Інтернатуру закінчила у  2013 році. Цього року атестуюся на І категорію. Зараз розмірковую над тим, чи залишатися працювати в державній поліклініці, чи повністю перейти до приватної. Бо в приватній структурі працювати приємніше.

ПРО ПРІОРИТЕТИ. Заміж вийшла на 6 році університету. Тоді мала пріоритет – будувати кар’єру, дитину народила тільки у 2018-му. Більше до вподоби працювати з людьми, бути практиком, тож, поки не вийшло з мене ні кандидата наук, ні професора. Але бути мамою й коханою жінкою значно приємніше. Професією задоволена. Сімейний лікар – це те, що треба. Бо хотіла бути одночасно лікарем багатьох спеціальностей. У ситуації з Covid першими з пацієнтом починають працювати саме сімейні лікарі.

ЧАСТО РОЗПОВІДАЮ ПРО ЛІЦЕЙ ДРУЗЯМ І ЗНАЙОМИМ. Приємно, що ліцей змінюється. І зовні, і підходами, але цінності залишаються. Пригадую ще коридорну систему життя (у 2005 році гуртожиток ліцею був інший, при педагогічному університеті). У Анжеліки – вже блочна система, із кращими умовами. Під час навчання в медичному університеті часто викладачі цікавилися, де здобула освіту. І дуже пишаюся, що саме в Чернігівському педагогічному ліцеї дають такі знання. Бо ж є ліцей при університеті Богомольця, але профільну підготовку дають кращу в ЧОПЛ. Хімію до 2 курсу  пройшла в ліцеї й була кращою в своїй групі.

НІХТО НЕ ВІРИТЬ, ЩО ВСТУПИЛА САМОСТІЙНО, БЕЗ «БЛАТУ». А лише завдячуючи хорошій підготовці в ліцеї. І щоденній праці під час навчання у виші, щоб не довелося за щось «вирішувати питання».

ДОСІ КОРИСТУЮСЯ ЗВИЧКАМИ, ВИРОБЛЕНИМИ В ЛІЦЕЇ. Завжди краще зробити сьогодні, ніж залишати на ранок. Можу за роботою просидіти й до другої ночі, зате зранку спокійна, що все готово. У ліцеї з цим були проблеми, звісно. Режим дня, Світлана Борисівна (нічна вихователька), яка не дозволяла вчити вночі й весь час слідкувала за нами.  Плюс до всього маю рису характеру – відповідальність. Але в цьому є й свій мінус – вішають усю зайву роботу. Перевірки – нас перевіряють, інтерв’ю дати – до  нас у кабінет. Сміємося, звісно, але це стиль життя, мабуть.

РАДЖУ УЧНЯМ Й УЧЕНИЦЯМ ЛІЦЕЮ завжди прислухатися до свого серця у виборі професії. Один хлопець навчався зі мною до 5 курсу, хотів бути хірургом, а став стоматологом. Багато перейшли й стали фотографом чи баристою. Вирішили – необхідно наполегливо йти до своєї мети.

*************************************

Анжеліка Непотрібна, випускниця 2010 року природничого профілю ліцею. Сімейний лікар КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Дарницького району м.Києва. Незаміжня. Радіє, що має сестру, яка водночас і подруга, і колега. Також, що має такого чудового племінника. Найбільшою цінністю для людини вважає родину й люблячих людей поруч – саме вони є опорою та підтримкою.

РОБОТА ЛІКАРЯ ЦІКАВА, АЛЕ ДУЖЕ СКЛАДНА. Більшість пацієнтів  у зв’язку з карантином втратили роботу, то мають вільний час і з поліклініки не виходять. Роботи значно додалося, а хотілося б, щоб водночас із цим більше поважали лікарів. Існує переконання, що сімейні лікарі працюють цілодобово.

Після ліцею вступила до Національного університету імені О.О.Богомольця на спеціальність «Сімейна медицина». Навчатися складно, але працювати ще складніше. Бо рішення мусимо приймати самостійно, і немає права на помилку. Те, що ми вчили в університеті, то класика. Але на практиці всі випадки індивідуальні. Хвороби помолодшали. Covid уже супроводжується і нежиттю, і запаленням підшлункової – усе індивідуально. І тут застосовувати треба і знання, і навички, і логіку, ширину мислення, і лікарську інтуїцію. Робота – це постійне навчання, поглиблення знань. Тому ліцей тут має свої переваги, адже дає можливість широкого спектру мислення. І треба більше цьому приділяти увагу ще зі школи, бо ця риса має бути притаманна в будь-якій професії.

СТРАХОВА МЕДИЦИНА. Під час інтернатури спробувала себе в іншій сфері – страховій медицині. Також робота з людьми, але сфера послуг. Люди це плутають – послугу й надання допомоги. У страховій медицині – більше теорія. Дуже багато дають навички спілкування з людьми. На прийомі людина чує й бачить лікаря, і ти її вислуховуєш. А  в страховій усе через телефон. Тут важливо чути людей і вчасно втрутитися в розмову. Розуміти, кому треба детальніше пояснити, хтось має мало часу, тому треба коротко й по суті. Усе це треба враховувати й володіти стресостійкістю. Пригадую заняття улюбленого гуртка – Дитячої Психологічної Служби. Добре, що він був у моєму житті. Часто використовую досвід з ліцею у своїй роботі під час спілкування з клієнтами. Усі ліцейні заходи, творчі справи дали навички комунікації.

МЕДАЛЬ У ШКОЛІ Й РЕАЛЬНІ ЗНАННЯ – ЦЕ РІЗНІ РЕЧІ. Вступила на державне замовлення в кращий університет, не будучи медалісткою. Хоча медалісти зі школи не склали гарно ЗНО й не вступили в університет узагалі. Тому ліцей тут випереджає час. Важливо, що можуть і чого прагнуть випускники,  а не медаль чи статус.

МАЙБУТНЮ ПРОФЕСІЮ ТРЕБА ОБИРАТИ З ВЛАСНИХ УПОДОБАНЬ, СПРЯМУВАННЯ. Тому добре, коли з учнями старших класів проводять спеціальні тести. А ще важливо постійно шукати себе, вдосконалюватися. Якщо одна професія не задовольнила, то легко переорієнтуватися. Час навчання в ліцеї варто витрачати з користю – заглибитися в себе, вирішити, у якому руслі працювати, бо в ньому буде протікати життя. Щоб не було відчуття втрати часу. Взяти себе в руки і довести справу до кінця. Не залишатися на пів шляху, аби потім не шкодувати. А ще - цінувати своє здоровя, берегти здоров’я близьких, мати поруч родину, кохану людину.

*******************

Вікторія й Анжеліка вдячні ліцею, пам’ятають усіх, хто присвятили себе цьому закладу освіти й важливій справі – допомагати здібним дітям із сільської місцевості відкрити своє «Я» й здобути ґрунтовні знання.  Прикладом справжнього професіонала вбачають директора Ганну Василівну Коломієць. Адже ритм життя ліцею, дисципліна, традиції – саме те, що найбільше вражає. Заняття з етики від віце директора  Наталії Іванівни Коваленко важливі. Бо постійно перебувають з людьми – на конференціях, світських заходах, у театрі. Ще дуже пам’ятають і вдячні за екскурсії містом – це необхідно, бо варто знати історію свого краю, своєї держави.

Завжди цікаво спілкуватися з людьми, які живуть своєю справою. І це й не дивно, адже батьки Вікторії та Анжеліки теж лікарі  - Олена та Анатолій Непотрібні  працюють в КНП «Менський центр первинної медико-санітарної допомоги». Тож, вибір професії був очевидний. Ми дякуємо всій династії лікарів, чудовим людям за щоденну працю. Нехай вона буде легкою та вдячною!

 

Проєкт ЧОПЛ "Бренд ліцею" триває. 

Якщо Ви прагнете поділитися своєю історією, або хочете розказати про своїх знайомих, друзів, батьків, родичів – заповніть ось цю форму і ми зв’яжемося для подальшого спілкування: https://forms.gle/dZT9k68npznAWTZZ8

 

Категорія: Бренд ліцею | Переглядів: 148 | Додав: admin_ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar